Море лягає в пісок, коли осінь
Приходить з пустим відром по морську сіль.
Повільно входимо в жовтень ми, обважнілі тіла,
Так ніби він з води і піску,
А ми – зі скла.
Ти – самота, ти – саме та осінь,
Яка так до лиця всім, зовсім
Як самота, ти – саме та
Осінь..
Знову ми всі як один – білі вірші,
Лише коли паде дощ –раптово інші.
«Доволі писати з дерев, —
Гукають, просять, —
Листоноша давно помер,
Листів не носять!»
Ти – самота, ти – саме та осінь,
Яка так до лиця всім, зовсім
Як самота, ти – саме та
Осінь..